Николай Анатольевич Сапон. Нейрохирург, жизнелюб, философ
Под редакцией академика НАМН Украины Евгения Педаченко

 

Abiit, non obiit

Микола Поліщук

Член-кор. НАМН України, завідувач кафедри нейрохірургії, Національна академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, Київ

Нелегке життя Миколи Анатолійовича сформувало його. Цілеспрямованість в досягненні поставленої мети, подолання перешкод, котрі були як об’єктивними, так і суб’єктивними, загартували Миколу, створювали йому певний імідж та повагу серед колег. Повагу за принциповість, непоступливість, готовність відстоювати свою думку.

Переконаний, що життєві труднощі були основою формування характеру Миколи Сапона. Наукові та практичні медичні питання він бачив у своєму розумінні, відстоював точку зору і часто був правий.

Хотілося б відмітити роль та місце цієї людини в організації нейрохірургічної служби України. Досвід роботи в МОЗ безумовно відіграв роль у баченні оптимальної організації служби. Спочатку це були звіти, які регулярно з тиском збиралися, потім аналіз звітів, впровадження нового в нейрохірургічну службу України. Останні роки Микола Анатолійович акценти ставив на якість надання допомоги хворим нейрохірургічного профілю. Ми часто обговорювали питання організації надання допомоги при нейротравмі, інсультах. Були дискусії протилежного бачення проблем, але завжди знаходили спільне і в цьому напрямку працювали – не без успіху.

Микола Анатолійович – особливий. Він ніколи не жалівся на труднощі. Свої проблеми старався подолати сам. Тривалий час тяжко хворів, але ніколи не скаржився на здоров’я, неможливість щось зробити. Мужність та терпіння, з якими він боровся із своїм недугом, вражають. Він любив життя і боровся за кожен прожитий день. Боровся не показухою, а своїми справами – конференції, симпозіуми, видавнича діяльність, робота в Українській Асоціації Нейрохірургів. Його роль в цих питаннях була провідною. Хочу відмітити ще одну рису нашого колеги – це любов та турбота за ближніх та співробітників. Він не допускав і думки, що хтось із співробітників, маючи фізичні вади, не може працювати для інституту. Сучасні технології дозволяють використовувати інтелект та працездатність навіть при фізичних недоліках людини. Микола це цінував та використовував сповна. Організаційний відділ, видавнича діяльність інституту свідчення цьому.

Згадую нашу останню поїздку в Кам’янець-Подільський в травні 2016 р. Їхали втрьох – Микола Анатолійович, Андрій Петрович Гук і я. Мета поїздки – організація нейрохірургічної конференції 14-16 вересня 2016 р. з нейротравми. Микола Анатолійович висловив ідею про необхідність залучення середнього медичного персоналу до участі в конференції. Спочатку ми з Андрієм Петровичем сприйняли це як жарт, але М. Сапон обґрунтував цю ідею. Основою було те, що нейрохірургія без якісної роботи медсестер не зможе добитися успіхів. В Кам’янці нас добре зустріли, ми обговорили програму заходів, в тому числі і роботу з медсестрами. Особливу увагу слід приділяти хворим, котрим потрібен догляд. Це хворі із тяжкою черепно-мозковою травмою та інсультами.


Юрій Лонтковський (Кам’янець-Подільський), Микола Сапон, Микола Поліщук, Дмитро Васильянов (Кам’янець-Подільський), Василь Левицький (Хмельницький). Андрій Гук – поза кадром в якості фотографа. Поїздка в Кам’янець-Подільський в рамках підготовки до Конференції нейрохірургів України, 2016. Кам’янець-Подільський, 20.05.2016.

Домовилися, що роботу з медсестрами проведемо у коледжі, залучаємо до цього Українську асоціацію боротьби з інсультом (УАБІ) та її виконавчого директора М.В. Гуляєву

Микола Анатолійович ретельно вивчав можливості та умови проведення конференції, перебування її учасників.

Він пішов, передчасно, раптово. Але справи його будуть завжди нагадувати про нього.


* Abiit, non obiit (лат) – Пішов, але про нього не забули.

Flag Counter